«Ба і Ді Клуб», або як здійснити свої мрії на пенсії

«Ба і Ді Клуб», або як здійснити свої мрії на пенсії

Людина у старшому віці має ламати стереотипи і жити цікаво, навчитись розуміти себе і не чекати сторонньої допомоги

Два роки поспіль в Івано-Франківську працює «Ба і Ді Клуб». Він об’єднує людей, які не бояться слова «старість», а самотужки роблять життя на пенсії щасливим.

Найперше літні люди створили «Ба і Ді Клуб» для того, щоб спілкуватися. Втім, цікавість до життя, яка їх не залишає, дозволила їм реалізувати свої найсміливіші задуми. Сьогодні у «Ба і Ді Клубі» не лише вивчають англійську, опановують фінансову грамотність і займаються хендмейдом, а й навчають у «Школі нянь» та знімають фільм про те, як бабусі й дідусі опановують гаджети.

ЦІКАВІСТЬ ДО ЖИТТЯ НЕ СТАРІЄ

Галина Плотницька – колишня учителька математики в Івано-Франківську. Вийшовши на пенсію, як і більшість людей у цьому статусі, занурилась у проблеми сім’ї. Розповідає, зять пішов служити в зону АТО, а доньці постійно пропонували підвищення на роботі. Тому пані Галина мужньо взяла на себе усі турботи з дітьми. Каже, жила за звичним стереотипом – якщо на пенсії, значить світ замкнувся на родині.

«Коли народилась двійня, зять повернувся з фронту. Довга реабілітація була не надто дієвою і ми прийняли сімейне рішення, що батько візьметься за догляд дітей. Їх уже було четверо, – розповідає пані Галина. – А я тоді досягла того періоду, який психологи називають «кризою пенсійного віку». Розумієте, прийшло розуміння того, що за цей час маю не лише переосмислити своє життя, але й наповнити його активністю», – розповідає голова правління ГО «Ба і Ді Клуб» Галина Плотницька.

Галина Плотницька
Галина Плотницька

Вона зізнається, що у цей період почала багато читати, спілкуватись із подругами, відвідувати освітні заходи. Тоді й помітила, що у людей пенсійного віку надто обмежені можливості для самореалізації: на роботу беруть лише молодих, на подорожі – не надто великі пенсії, вишивати чи плести вдома – не всі довго витримують, але у всіх пенсіонерів є одна болюча проблема – брак спілкування.

«Розумієте, коло тих, із ким ми звикли спілкуватися, постійно звужується. Реалізувати себе практично ніде. Тоді я зрозуміла, що треба створювати клуб, де б ми могли обговорити свої теми і займатися тим, чим нам подобається. Так виникла ідея гуртуватись, а вже наприкінці 2019-го з’явився наш «Ба і Ді Клуб» – клуб бабусь і дідусів», – говорить Галина Плотницька.

За її словами, найбільш популярними у клубі сьогодні є «Посиденьки». Саме на них бабусі й дідусі визначають програму своїх зустрічей, в якій головне – це навчання, бо пізнавати щось нове тут люблять усі.

«До нашого клубу приходять багато людей, а залишаються ті, у кого не зникла дитяча цікавість до життя. Тобто, любов до життя, позитив і бажання чогось навчитись – ось що нас об’єднує», – запевняє засновниця Клубу.

А ХТО НАВЧИТЬ БАБУСЮ?

Серед перших навчальних програм, які опанували в клубі, стала комп’ютерна грамотність. Уроки допомогли пенсіонерам здолати виклики часу і зрозуміти, що бабусі й дідусі не такі вже й безпорадні перед гаджетами. Більше того, почувши на Суспільному про конкурс регіональних програм для непрофесійних кінематографів, спільно з Науковим містечком «Нова енергія» «Ба і Ді Клуб» запропонували зняти фільм про те, як діти можуть навчити бабусь користуватись комп’ютерною технікою. Тему схвалили. Так з’явилась ідея фільму «А хто навчить бабусю?» і знімальна команда оголосила кастинг акторів. На нього приходили і діти, й пенсіонери. Спробувати свої сили прийшла і Наталія Іванівна Мельник. До пенсії вона працювала завідувачкою науково-технічного відділу одного з інститутів. Зйомки у фільмі та й спілкування настільки їй сподобались, що Наталія Іванівна вирішила залишитись у «Ба і Ді Клубі».

Наталія Іванівна Мельник
Наталія Мельник

«Я вже знялась у трьох випусках фільму, як діти навчають бабусь і дідусів комп’ютерній грамотності. Знаєте, у молодості я собі потайки гадала, що може стану акторкою, – зізнається пані Наталія. – Але про те, що це трапиться зі мною на пенсії, навіть подумати не могла». Це – чудовий досвід і все не так легко, як здається, каже вона. У Клубі змогла втілити свої мрії, але тепер задає собі питання: чому цього з нею не сталося років 12 тому, коли лише виходила на пенсію? «Я завжди хотіла знайти простір, де можна спілкуватись, навчитись чомусь новому, зробити руками те, на що не вистачало часу, коли працювала. Тепер діти виросли, часу багато. А тут у нас класна спільнота, є однодумці, з якими справді цікаво, і кожен із нас прагне зробити свій внесок для цього», – розповідає Наталія Іванівна.

Тепер вона планує навчити «своїх дівчат» створювати прикраси для дому, які сама опанувала раніше. У планах – показати їм спортивні вправи, які виконує для підтримки організму. Зізнається, спорт завжди був у її житті. Тому й тепер розпочинає свій день із пробіжки.

«Я не біжу багато, лише 1,5 км. Можна сказати, що не стільки біжу, як іду швидким темпом. І це для мене святе. Я увесь час зайнята. Планую свій день, в якому обов’язковими є прогулянки на свіжому повітрі. Підтримувати себе у фізичній та розумовій діяльності – дуже важливо. Це дозволяє мені триматись і не впасти хворою на руки дітей», – ділиться рецептом гарного самопочуття Наталія Іванівна.

Вона зізнається – саме на пенсії відкрила для себе рідний Івано-Франківськ, бо раніше, каже, не відпускав трикутник «дім–робота–ринок». Аби на пенсії залишатись оптимістом, радить ніколи не зважати на чужі скиглення і оминати людей, які лише скаржаться.

«Я й сама не обтяжую своїми проблемами людей. Приймаю лише тих, із ким цікаво проводити час. А в Клубі ми маємо плани і для навчання, і для відпочинку, й для додаткового заробітку», – додає Наталія Іванівна.

СПРАВЖНЯ ШКОЛА НЯНЬ

«Як ми розважаємось? Маємо посиденьки, ходимо в театр, зробили собі кіноклуб. Тепер ось збираємо бібліотеку для літературного клубу», – продовжує Галина Плотницька.

За її словами, нещодавно бабусі на своїх традиційних посиденьках вирішили зробити «Школу фінансової грамотності» постійною. Для навчання іноземними мовами долучити дітей, а для легкої гімнастики – запросити студентів. А щоб підсилити клуб матеріально, його активісти створили ще й соціальне підприємство «Ба і Ді фрілансери». Тепер у них є власний хаб, кімната для роботи з дітьми та «Школа нянь». Й уміння користуватись гаджетами – один із інструментів для реалізації можливостей.

«Аби розпочати розмову з дітьми, ми повинні знати, у що і як вони грають. Ось тепер у нас починається навчання четвертого випуску «Школи нянь», – додає засновниця клубу. – Ми хочемо, щоб бабусі-фрілансери, які можуть працювати нянями в родинах і в нашій дитячій кімнаті, ознайомились із сучасними підходами роботи з дітьми, з психологією дитини, з їхніми захопленнями. До того ми добре вивчили роботу з Зумом, Скайпом, Гугл-мітом. Ми навіть у період карантину зустрічались онлайн».

«Школа нянь» для бабусь триває місяць, у якому тиждень – це лекції, а потім практичні заняття і майстер-класи. Після цього «дипломовані» бабусі-няні активно йдуть на допомогу мамам, які до них звертаються.

«Прохання бувають різними. Одній мамі треба забрати дітей зі школи, іншій – відвести на гурток чи погуляти з дитиною. Кілька тижнів тому ось дзвонить мама і просить, терміново треба забрати малечу з дитсадка і відвести до родичів. І ми оперативно вирішуємо всі питання», – запевняє Галина Плотницька.

СТАРІСТЬ – У ЗАДОВОЛЕННЯ

У дитячій кімнаті бабусі приймають дітей від 2 до 10 років і займаються з ними стільки, скільки побажають батьки. Оплата є меншою за ринкову, а тому всі залишаються задоволеними. До того ж, діти тут можуть проводити час не лише з бабусями, а й з дідусем.

Олег Русак знайшов «Ба і Ді Клуб» через Інтернет. Закінчив тут «Школу нянь» і тепер із задоволенням навчає малечу грати в шахи та шашки. Зізнається, його онуки й діти живуть у столиці, а спілкування з дітьми у Клубі вважає дуже позитивним і корисним.

«За фахом я лікар-стоматолог. Коли залишив практику, доглядав за батьками. А вже після цього прийшов у Клуб. Тепер тут відповідаю за медичні питання. Насправді, тут чудова атмосфера, відчуваю себе потрібним», – каже пан Олег.

«Головна ідея нашого Клубу – в тому, що людина у старшому віці має ламати стереотипи і жити цікаво, навчитись розуміти себе і не чекати сторонньої допомоги, а діяти і здійснювати свої мрії навіть тоді, коли вони здавались нездійсненними», – підсумовує Галина Плотницька.

Вона теж має свої секрети, як зустріти старість. Каже, найперше, треба змиритися з тим, що цей процес є біологічним, а отже, неминучим. Втім, перебувати в ньому треба у задоволення. «Ба і Ді Клуб» вона вважає тепер своїм життям, бо тут народжуються ідеї, які роблять пенсіонерів щасливими. Вже наприкінці жовтня Галина Плотницька зі своїми однодумцями розпочинають новий проєкт – «Ба і Ді змінотворці».

«Багато ще бабусь сидять на лавках та нарікають на владу, ЖЕКи, ОСББ, поганий асфальт у дворі й так далі. А ми пропонуємо вирішити всі ці питання крок за кроком. Якщо вам не подобається подвір’я, його варто облаштувати. З чого почати? З усвідомлення того, що кожну проблему пенсіонер може вирішити – і ми навчимо це робити», – обіцяє Галина Плотницька.

Вона зізнається, що добрий десяток років ще має намір реалізовувати свої задуми, бо тепер Клуб додає їй сили. Адже там, каже, є однодумці й вони разом роблять добру справу.

Добавить комментарий